Сценка до Дня Незалежності України "Клята війна"

 

Сценка «Клята війна»

Автор:   Ой, трикляті московити…

                І та війна клята…!

                 Мусила жінка з дітьми

                 В Чехію втікати.

                 Газду лишила удома

                 Хату сокотити

                 Бо курчата є, корова,

                 Треба покосити.

                  Збираючись, чоловіка стала утішати:

Любка:   Там влаштусь на роботу – стану заробляти –

                   Тобі, милий, на газдівство буду присилати.

Автор:   і вже Любка із дітьми

               В дорогу зібрались –

                Сіли в хаті і, плачучи,

                Всі пообнімались.

Автор:   Іде Михась проводжати дітей і дружину

Михась:   Ой, Любасю…

Любка:   Ой, Михасю…

Автор:   Так дійшли до тину.

Любка:   Ти корові й поросятам давай їсти вчасно,

                 За курчатами дивись бо половить яструб.

Михась:   Добре, Любко,все зроблю. Не журися.

Любка:   Курей корми ячмінем, щоб добре неслися.

Михась:   Мамку слухайте, малі,

Любка:   Та якось то буде.

Тримай порядок в дворі

Бо висміють люди.

Заготуй удосталь сіна.

Михась:   Йдіть, любасю.

Любка:   Йдем, Михасю.

Автор:   От лиха година.

Михась:   Клята війна! Що зробила –

Без сім’ї лишився,

Рідна хата спорожніла!

Автор:   Сів тай зажурився.

Та журитись нема коли –

Роботи багато.

Треба скосить бур’яни…

Михась:   Ой, де мої курчата?

Ціпу-ціпу… от біда…

Кума:   Добридень вам, куме!

Михась:   А, добридень, кума!

Горе мені буде!

Кума:   Що за лихо у вас сталося?

Може чим допомогти?

Автор: І так усміхається…

Михась бідний аж упрів

Біля свого тину,

Як таку звабу вгледів –

Забув про дружину.

Його в військо не взяли

Бо з дитинства хворий.

А як жінка поїхала

Зразу став здоровий.

До сусідки молодої

Через тин звисає.

Подивіться, люди добрі,

Як півень співає.

Михась:   Ой, сусідко-кумочко,

Яка ж ви пригожа…

Ваші брови, як шнурочки,

А личко, як ружа!

Автор:   Кума, мило посміхнулась

Та й відповідає:

Кума:   Дякую, аж зашарілась

А чи кум не знає,

Що я жіночка самотня

І якось негоже

Оті ваші залицяння?

 Це ж який гріх, Боже!

Та і ви, куме жонатий!

Михась:  Та я тільки…, та я хіба…

Просто… біля хати…

Помогти вам, коли треба,

Господарювати.

Кума:   Ну, в такому разі, куме,

Гріх вам відмовляти.

В мене хлівець покосився –

Треба підлатати.

Михась:   Та я з радістю, кума,

Хлівець підрихтую.

Кума: Ну а я поки для вас

Вечерю зготую.

Кошик овочів набрала –

Буде щось смачненьке.

Михась:   От якби іще сальце…

Кума:   Буде. І біленька.

Михась:   Я тоді по інструмент.

Кума:   Я – вечерю готувати.

Михась:   Я прийду – один момент.

Автор:  Й стали жити-поживати…

Кум кумі все щось майструє,

А кума йому готує -

Порядкують на дві хати.

Стали люди погварькати.

І знайшлась добра душа –

Певно жаба задавила –

Тишком відео зняла,

Як сусіди живуть мирно.

Любка відео дістала –

Засмутилась на хвилину –

Швиденько дітей зібрала

І гайда в Україну.

Смс-ку не писала.

Що Бог дасть – те й буде.

Ранком на порозі стала…

А чи праві люди?

Любка:   Діточки мої, малята,

Ви у рідній хаті!

Автор:   В чоловіка шок від щастя –

Стовпом серед хати.

Любка:   Ні, не праві злії люди!

Не варто зважати!

Пробач, рідний, пробач, любий,

Михась:   За що пробачати?

Діточки мої рідненькі,

Кохана дружина,

Вдома в Україні-ненькі

Буде вже родина!

Любка:   Будем разом Україну

З руїн піднімати.

Збережем свою родину

Й Україну-мати!

                                    Веселовська М. І.     16. 08.2024 р.