Бібліотека села Бегендяцька Пастіль

  Сценка «Клята війна» Автор:    Ой, трикляті московити…                 І та війна клята…!                  Мусила жінка з дітьми                  В Чехію втікати.                  Газду лишила удома                  Хату сокотити                  Бо курчата є, корова,                  Треба покосити.                   Збираючись, чоловіка стала утішати: Любка:    Там влаштусь на роботу – стану заробляти –                    Тобі, милий, на газдівство буду присилати. Автор:    і вже Любка із дітьми                 В дорогу зібрались –                 Сіли в хаті і, плачучи,                 Всі пообнімались. Автор:    Іде Михась проводжати дітей і дружину Михась:    Ой, Любасю… Любка:    Ой, Михасю… Автор:    Так дійшли до тину. Любка:    Ти корові й поросятам давай їсти вчасно,                  За курчатами дивись бо половить яструб. Михась:    Добре, Любко,все зроблю. Не журися. Любка:    Курей корми ячмінем, щоб добре неслися. Михась:

  Женя:    Я - Україна! Я сильна країна! Вольова. Ніколи не стояла на колінах. Ніколи за чужим ніде не йшла. Я виживу...Хоч… у руїнах... Я з Господом. Тому іще жива. Я непокірна, славна Україна! У мене врода ніжна, чарівна І мова чиста, солов'їна.   Софійка :    Я маленька українка – Треба всім це знати, Українець є мій тато, Українка – мати. Українкою вродилась, Українка буду, Та про рідну Україну Ввік я не забуду.   Павлик:    Українець я маленький, українці батько й ненька, українці дід, бабуся і я дуже цим горжуся!   Яна :    Україна – рідний край. Поле, річка, синій гай. Любо стежкою іти. Тут живемо я і ти.   Дарина:    Я дівчина-українка, Вкраїнського роду, Українці – то є назва Козацького роду. Україна – то край славний, Аж по Чорне Море, Україна – то лан пишний І степи і гори. І як мені України Щиро не кохати? Мене ненька по-вкраїнськи Вчила розмовляти. І як мені України Щиро не любити? Мене вчили по-вкраїнськи Г